пʼятниця, 17 лютого 2017 р.
вівторок, 14 лютого 2017 р.
Виховна робота
Виховна година
Афганістан – мій біль, моя пекуча пам’ять
(25 грудня 1979—15 квітня 1989)
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – на віки,
В душі людей не замовкає.
Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але , слава Богу, вже без участі наших солдатів. А тоді, йдучи у те пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.
Афганська війна залишила тяжкі наслідки для України. Не повернулися додому 3360 її синів. Із близько 160 тисяч українських воїнів-інтернаціоналістів, які пройшли горнило війни, отримали поранення 8 тисяч, 3,5 тисячі воїнів стали інвалідами.
Воїни-афганці… Ми тепер їх називаємо по-різному: інтернаціоналісти, окупанти. Ми називаємо цю війну помилковою. 60 років тому було покладено край фашизму. Прадіди наші думали, що та війна - остання. Вони не знали, що їхніх онуків також називатимуть ветеранами.
Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо до них розуміння. Вони пройшли крізь війну і для них вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують...
Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борьбі жорстокішій
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
Вже багато літ, як прийшли назад додому,
Та до цих пір чує душа війни оскому,
Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,
А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.
Підписатися на:
Дописи (Atom)